Ви маєте змогу допомогти АПУ

Експертна думкаНовини

Микола Гусак: Закон – це інструмент, який має служити добру і справедливості

З нагоди 20-річчя Асоціації правників України ми поспілкувалися ще з одним «батьком-засновником» АПУ Миколою Гусаком.

Микола Борисович – суддя Верховного Суду у відставці, член Піклувальної ради АПУ, лауреат Почесної відзнаки АПУ «За честь та професійну гідність» 2021 року. Він був у числі перших двадцяти членів АПУ, які долучилися до організації у 2002 році. Впродовж всього періоду розвитку Асоціації Микола Гусак відігравав важливу роль у її роботі. Він був одним із перших представників судової влади, які брали участь у заходах АПУ та вели відвертий діалог з правниками.

Чому і навіщо було важливо об’єднати правників?

Необхідність розбудови правової держави, що задекларовано у Конституції України, вимагала об‘єднання зусиль правників усіх юридичних цехів.
Тобто створення АПУ переслідувало більш глибинну мету, ніж об‘єднання учасників судових процесів в одній структурі. Вплив будь-яких професійних об‘єднань, зокрема й Асоціації праників України, вимірюється обсягом зробленого, досягнутого на шляху реалізації мети створення, коефіцієнтом корисності дій від діяльності. Об’єм зробленого АПУ, дієвість проєктів є переконливим фактором у її впливовості та органічній необхідності існування в Україні!

Війна, як це не дивно, наблизила нас до вступу в ЄС. Але для цього нам необхідно відповідати його критеріям, зокрема, у сфері правосуддя. Якою ви бачите, зокрема, судову реформу в Україні?

Можливо, я скажу непопулярну річ, але, на мій погляд, в сфері судової реформи в Україні було вже зроблено дуже багато. У силу низки причин і об’єктивного, і суб’єктивного характеру цього виявилося недостатньо, але, як мінімум, основні законодавчі підвалини для докорінних зрушень закладені. Це, насамперед, конкурсна процедура добору суддів і відповідальність за дисциплінарні проступки суддів, прогресивне процесуальне законодавство. Позитивні зрушення у сфері правозастосування насправді також є, просто негатив суспільство схильне помічати краще, ніж позитив. Це природньо.

Якщо вести мову про подальші кроки у судовій реформі, на мій погляд, вони мають бути пов’язані з удосконаленням механізмів формування органів суддівського врядування. Якщо йдеться про з’їзди – суддів, науковців, адвокатів, прокурорів, я не бачу жодних перешкод, щоб на цих з’їздах представників обирали таємним голосуванням, із застосуванням електронних механізмів, напряму всі представники відповідних професій. Такий механізм призначення членів ВРП та ВККС призведе до найголовнішого – підвищення ступеню незалежності обраних членів. Вони не будуть зобов’язані своїм обранням керівництву судів, органів адвокатського врядування, навчальних закладів та прокуратури. Зі свого досвіду роботи у ВРП скажу, що це дуже важливо. На жаль, дуже часто прийняти справедливе та раціональне рішення членам органів суддівського врядування заважають «зобов’язання», що вони мають перед тими, хто підтримав їх призначення, в особі керівництва відповідних структур.

Які ще зміни та реформи варто провести, аби з війни ми вийшли не тільки переможцями, але й громадянами нової країни?

Мені здається, що основні зміни вже відбуваються – у нашій ментальності. Війна навчила багатьох наших громадян звертати увагу більше на зміст, а не на форму, якою насправді можна і потрібно пожертвувати для того, щоб досягти суспільно корисного справедливого результату. Закон – це інструмент, який має служити добру і справедливості, а не якийсь ідол.

Розуміння цього дозволить нам досягти вагомих зрушень у всіх сферах нашого життя: у захисті прав і свобод людини, зміцненні обороноздатності,  дерегуляції бізнесу та створення умов для його розвитку тощо.

Чи можна реально засудити путіна та інших представників рф за їх дії в Україні? За яким сценарієм це може відбутися?

Звичайно, це можливо, і сценаріїв декілька. Це, насамперед, переслідування в рамках національного законодавства України – за злочин агресії (ст.437 ККУ), порушення законів та звичаїв війни (ст.438 ККУ), геноцид (ст. 442 ККУ). На сьогодні вже є декілька винесених судами України вироків за ст.438 ККУ за вчинення воєнних злочинів. Поки що стосовно солдат і сержантів. Проте, впевнений, цей перелік буде в майбутньому істотно поповнюватися. На жаль, вищі посадові особи іноземних держав користуються функціональним імунітетом від кримінального переслідування у судах інших держав, тому виключно національними процедурами не обійтися.

Другий шлях – це переслідування в рамках процедур, передбачених Римським статутом через Міжнародний кримінальний суд. Хоча Україна не ратифікувала статут, що, як на мене, є очевидною помилкою, проте визнала юрисдикцію суду на своїй території. Прокурори МКС вже діють в Україні, перспективи потрапити до МКС мають винні у найбільш кричущих і резонансних воєнних злочинах. Думаю, мова може йти про ракетні удари по вокзалу у Краматорську, по цивільним кварталам Вінниці, події у Бучі, Ірпені, Гостомелі, Бородянці, Ізюмі. Втім, специфіка МКС не дозволяє масове переслідування воєнних злочинців через цей орган – надто обмеженою є його інституційна спроможність.

Третій шлях – це створення Міжнародного спеціального трибуналу, який повинен був би зайнятися злочином агресії. На жаль, в силу певних формальних причин цим злочином не зможе зайнятися МКС. Водночас, злочин агресії, вчинений керівництвом путінської росії, підриває самі основи світового правопорядку. І було б правильно, більш того, вкрай необхідно, дати йому належну правову оцінку саме на міжнародному рівні.

Висловлю свою думку і щодо геноциду. Конструкція цього злочину передбачає спеціальний мотив – знищення, в даному випадку, українського народу. Вину в таких злочинах дуже важко зазвичай доводити, тому багато правників висловлюють сумнів у можливості переслідування путіна і його поплічників саме за геноцид. Я такого скепсису не поділяю. Керівники росії вже зробили і сказали достатньо до того, щоб довести, що метою так званої «спеціальної військової операції» є саме знищення українського народу: і фізичне, і духовне, нашої мови, культури, ідентичності. Знищення українців, як явища.

Я впевнений, що ми побачимо і вироки судів України, і вироки МКС, і можливо, вироки Спецтрибуналу. Вироки обвинувальні.

Зрозуміло, що завжди залишатиметься питання їх виконання. Така можливість наразі обмежена. Але я вірю, що правосуддя рано чи пізно наздожене винних. Історія має чимало прикладів.

Які виклики стоять перед АПУ на найближчі 20 років? 

АПУ і далі має виконувати функцію громадського контролю за органами державної влади, реагувати на явні порушення Конституції, законів з боку представників законодавчої, виконавчої, судової гілок влади. Водночас, і мати реакцію на випадки порушення незалежності суддів, втручання в їх діяльність, неетичну поведінку зі сторони учасників процесу стосовно суду, суддів,  обговорювати резонансну судову практику, брати участь в експертній оцінці  законопроєктів і звертатися до суб‘єктів законодавчої ініціативи з метою прийняття законів, що покращують стан правового регулювання. АПУ з цим вдало справляється всі ці 20 років. Не маю жодних сумнівів, що і надалі так буде, адже у нас усіх попереду ще багато роботи. 

Related posts
Новини

Опитування щодо удосконалення процесуального законодавства

Новини

«Соколовський і партнери» — Генеральний партнер АПУ в 2023 році!

Новини

Правове майбутнє та інновації: погляд юристки, що працює в індустрії відеоігор

Міжнародна підтримкаНовини

Можливість для членів АПУ: знижка 25% на заходи Академії європейського права!